26 жовтня. Україна голосує і галасує. Команда "черлених пацьорок" сповзається в Надвірну. Хтось з виборчої дільниці, а хтось із власного дня народження (ще раз вітаємо - Алінко) не досвяткувавши перших 16...
Ось і Івано-Франківський вокзал... Бомжі, прибиральники бомжів, студенти, залізничники, кишенькові злодії (на цей раз мимо) - це досить достойна публіка, з якою ми провели десь більше години часу до потяга. Хтось встиг поговорити з колишніми учнями ліцею, а хтось познайомитись із хлопцем (як його звати дівчата?)
Нарешті потяг - завантажились, ми самі і наші речі, речей більше як нас. Особливо багато харчових запасів (а дехто, і не лише в Африці, голодує).
До столиці їхалось не сумно. Були спроби повторити доповіді до турніру і навіть поспати.
На ранок ми були у Києві. Спочатку потягнули наші клунки до автоматичних камер схову, де дівчата теж влаштували фотосесію - ну як без цього.
Не піддавшись на провокативну пропозицію одного з пацьорок замкнути його в камері, пішли до столиці шукати собі пригод. Звідкись нав'язалась ідея відвідати "Версаль" небіжчика... перепрошуємо, опечатка, мали на увазі - екс-президента в Межигір'ї.
Через декілька десятків хвилин безцільного бродіння по Києву набрели на бус з тарифою "На Межигір'я". Черговий раз переконались, що розміри нашої планети у підручниках явно перебільшені і полетіли (там траса така) у Межигір'я.
Та-а-а-а... Щоб усе описати, Андерсеном бути мало, братів Грімм ще треба...
Описувати все побачене навіть і не спробуємо - не доросли, зауважимо лише один момент: знайшли у Межигір'ї місце для принесення жертв
Все-таки нікого заради перемоги не принісши у жертву, продовжили шукати нижні щелепи, які десь загубили у цьому заповіднику для величних маньяків...
Зрештою закінчився час на відвідини і вирушили ми назад у столицю.
У столиці відвідали Софію, Михайлівський, Андріївський собори
Зізнимкувались із півтора-двома десятками пам'ятників... У деяких на колінах... невиховані...
Піднялись якимись невідомими сходами на якусь невідому гірку і знайшли там креативні лавочки...
І так дуже багато усього - як наші ноги не повідпадали: і Поділ, і фунікулер, і пішохідний міст, і т.д. і т.п.
Відкрили для себе (не без сторонньої допомоги - дякуємо МВЗ) некафе - де відпочили годинку, попили кави, зжували тістечко.
Після поплентались до києвської колії чекати на потяг до Сум. До вокзалу дійшли, потяг знайшли, а от капітана команди до потяга швейцар (тобто провідник) пускати не захотів. Сказав - що Христина не проходить фейс-контроль... Все-таки ми зайшли у потяг, в якому третє від четвертого місця відділені усім вагоном, у купе... стоїть три або... шість крісел, які не розкладаються, а тільки трохи соваються... Потяг нічний... Але ми ще і не таке витримували...
Зранку (трохи по 5), 28 жовтня, нас зустріли морозцем Суми...
Далі, можливо, буде
Немає коментарів:
Дописати коментар