25 березня, ранок, страшно - бо треба йти писати задачі з економіки.
Душ, пробіжка навколо інтернату (ну майже пробіжка), сніданок - і олімпійці знову героїчно ідуть на подвиг написання олімпіади.
А керівники та члени журі - на відвідини музеїв.
Нарешті - олімпіада написана, дехто після здачі робіт згадує необхідні речі і проголошує як мантру "Я ж знав!" або "Я ж знала!" Але це зрештою уже нічого не змінить.
Наша команда, майже як білі люди, іде на чай-каву в найближчий "генделик" - треба дочекатись вечері без "зриву нервів"
Вечері дочекались - потрохи гарчимо і кусаємось - напруга зростає.
Дякуємо організаторам! Їдемо до театру - може забудемось і спокійно дочекаємось результатів.
І не просто до театру їдемо - а на камерну сцену, де у досить вузькому колі (як для театру) переглянемо постановку за твором Івана Франка "Сойчине крило"
Перед постановкою прикидаємось аристократами і слухаємо класику
Заходимо до зали, займаємо зручні місця і... починається ДІЙСТВО
Інакше те, що відбувалось на сцені не назвеш. Всі (чи майже) на одному подиху пережили разом з головними героями всі непрості виверти сюжету. Але краще якщо читач сам відвідає театр і перегляне "Увертюру ДО побачення" із Остапом Ступкою в головній ролі. (За рекламу нам не доплачували - вірте або не вірте).
Дещо всіх учнів здивувала реакція однієї поважної пані на окремі події на сцені, яка виразилась в наступних фразах, цитуємо на мові оригіналу: "А что это они на полу валяются", "Включите свет", ну всього ми не запам'ятали...
Вистава закінчилась, шкода - ми хотіли ще.
Ідемо знимкуватись у передпокої
Їдемо до свого тимчасового дому, і знову починаємо нервувати - які ж результати?
Приїздимо і не зразу, але дізнаємось - два призери і один майже призер. Це так образливо, коли до перемоги не вистачає бала-двох! У вас такого не було? Щасливі!
Але Христина і Микольцьо переможці (треті місця) - керівнику завтра прийдеться зайнятись спортом... Проспорив...
Далі буде (не швидко - можете не надіятись)
Немає коментарів:
Дописати коментар